Цьогорічна поїздка з братством цього року почалась для мене з…закритих дверей)).Я, Коля і Соля дружньо мерзли під дверима, і навіть залишили сюрприз на снігу для Любчика і Василя…Якого вони не помітили)
Через сорок хвилин ми нарешті добрались в середину, трохи зігрілись і швиденько почали допаковувати речі і заносити їх до автобусу)…
Цього року нам дуже пощастило з фотографом. Нашого професійного фотографа (а за сумісництвом Любчикового брата) звуть Святослав. Він весь вечір невтомно виконував свою роботу, та ще й встигав допомагати нам)
Отже десь близько десятої вся наша банда « запакувалась» до автобуса. Дорога була легкою і веселою…Ми співали, бавились мафію або просто розмовляли…У старенькому «Ікарусі» панувала дружня і весела атмосфера…
Й цього разу ми ввічливо дотримались традиції і заблукали…Знову проїхали лишнє)
Коли нарешті дістались до інтернату, то нас там дуже тепло зустріли…Діти на нас вже чекали біля вікон і як тільки побачили наш автобус, то почали махати нам руками…Було дуже приємно
В інтернаті нам виділили приміщення тренажерного залу…і ми дружно почали бавитися всім, що там було…Але наш Любомир Валерійович:) як завжди не дав нам розслабитись))
Ми почали швидко переодягатись і репетирувати сценку.
Для нас з Юльою великим сюрпризом стали крила…Адже ми вже починали репетирувати пісеньку « Безкрилий ангел»))) Але беззаперечними зірками нашого колективу стали наші чортики, Коля і Василь дуже гарно вжились у роль… Також чудово справлявся зі своєю роллю наш олень-організатор — Мирося. І вже традиційно, роль Миколая була відведена для Любчика)
Але були люди які робили величезну частину найважчої роботи: Соля, Павля і Христя весь день пакували подарунки у мішки, перебирали їх, а інколи й швиденько складали пакунки по запчастинах. Дівчатка просто молодці))
Дітки з інтернату були просто чудові, вони розказали нам багато гарних віршиків, співали колядки, жартували…І взагалі вели себе прекрасно. Дуже приємно було бачити їхні задоволені обличчя.
Після нашого «виступу» ми швиденько пообідали, подякували, і знову пішли до автобусу. Попереду нас ще чекав Лаврів…І знову дорога пройшла дуже швидко й весело. За час поїздки переспівали, певно, з половину пісень з братського співаника…))
Ми доїхали до Лаврова і після недовгих пошуків знайшли інтернат…І тут на нас вже чекали. Організували сцену, знову ж таки виручили з крильми…і намагались виручити з Тут ми почали нашу зустріч з дітьми з пісні « Ой хто, хто Миколая любить». Діти дуже гарно співали…Майже всі знали слова:)))) Після того, як ми вручили їм подарунки, вони вирішили віддячити нам своїм виступом. Вони дуже гарно співали, розказували вірші. Було видно, що дітки чекали приходу Миколая…
Після сценки у Лаврові, нас дуже гарно почастували за, що ми були дуууже вдячні. Про що дружно й хором, під диригування Солі, сказали господарям й пішли до автобуса.
Дорога додому була дуже теплою, трохи сонною, але спокійною та приємною. Коли ми вийшли з автобусу, то відразу ж прокинулись…було холодно. Та нам було байдуже, ми були втомлені, але задоволені тим, що ми зробили для когось свято. І вже тоді, після того як ми це зробили, зі спокійними серцями пішли зустрічати це ж свято по своїх домівках…

Оксана *~Aspera~* Цепкова
19.12.09. 16:27

Ще з дитинства зима в моїй уяві постає найказковішою порою року. Це час, коли очікуєш див і подарунків. Коли сам можеш творити дива, дарувати подарунки і радість іншим.
З погляду дорослих можна знайти досить просте пояснення: причиною передноворічного ажіотажу (а разом з ним і святкової атмосфери) є календар, адже саме взимку ми чекаємо в гості Св. Миколая, Новий рік, Різдво та інші “празники”, традиції святкування яких сягають глибини віків. Можливо, це навіть трохи дивно (диво!), що вони не загубилися в часі людської історії, не втратили своєї значущості у вирі повсякденного людського існування, а залишилися чи не найяскравішими календарними знаками-подіями в українській та світовій культурі навіть сьогодні (принаймні там, де я живу;).
Цікаво спостерігати, як давні традиції святкування набувають нових форм, вплітаються у сучасний контекст. І навпаки: як у щоденних “прозаїчних” ситуаціях знаходять свій вияв вічні питання людського буття. Саме Різдво Христове, а ще більше український вертеп яскраво репрезентують зв’язок вічного і минущого, божественного і людського, незвичайного і простого.

Оригінальну спробу такого поєднання здійснили учасники театру СБЛ “Наше Все” у виставі “В передчутті Різдва”.

( Читати далі )

От на днях Mirasa розповіла про ідею збацати на Гуцульській щось у стилі поп-арт. Я як люди розумна (внз за плечима)), ввела цей термін в google.Першим ділом він мені видав багато кольорових фото і навіть якісь загальні відомості.



( Читати далі )

Через два тижні настане той довгоочікуваний день, коли всі зранку знаходять біля ліжка презенти, на парах втіхаря гризуть цукерки і мандаринки… ну, вопшем, Миколай бородатий)). Але не кожен в цей день може отримати порцію щастя і тепла(. Саме про таких дітей турбується Студентське братство ЛНУ. Цього року ми взяли під опіку учнів Добромильської школи-інтернату та Лаврівської школи-інтернату (Старосамбірський район). Людиська, долучайтесь до акції, хто як зможе — приносьте на братство іграшки, теплі речі, канцелярське приладдя, жодна допомога не буде зайвою))). Адже роблячи щасливим когось, сам стаєш щасливішим)).

Останнім часом почалися тематичні вечірки у Братстві. І в мене така пропозиція, щоб раз в два тижні чи раз в місяць, робити вечірки в сімейному братському колі, такі як вже були Додік паті, святкування Дн Марічки у стилі Піратів, а також на день студента Растафаріанська :)
Знаю шо багато хто хоче ту чи іншу вечірку і чому б нам не втілювати їх в реальність, заодно набувати організаційні здібності, знайомитись блище і які будуть найваділіш, організовувавати по мірі можливості на більшу публіку в клубах чи де інде :)
Хто яку пропонує зробити наступну вечірку?

СБ ім.Івана Франка вітає Наталічку Мельникову з Днем народження! І Бажає їй самого най най кращого, позитиву… кохання… натхнення, везіння і терпіння!

мене вже дістали ті стіни в братстві, давайте їх чимось заліпимо, бо ж сказали шо ремонт не будуть робити, а я так хочу шось кріатівне :) є пропозиція, на даний момент їх заклеїти нашими фото з різних подій, ДН, поїздок, акцій і такого плану, у нас же багато є цікавих фото, заодно згадаємо моменти ці… але не просто заклеїти, бо потім буде шкода це все здирати, якщо буде ромонт, якщо він ше колись буде… Я ХОЧУ РЕМОНТ.Тому пропозиція, кожний може роздрукувати одну чи пару фоток, яка вам найбільше подобається і зробити рамочку, але власноруч і якусь креативну, а не куплену в магазині, гроші зекономим, а гроші підуть на пиво, яке ми потім випєм при перегляді наших фото, ну шось такого, а може в когось є якісь ідеї, давай ну будь ласка, заодно робота буде в братстві і нам буде весело і приміщення стане яскравішим, а не таким сірим як воно зараз.

я пропоную цю:

Будеш в парі, чи ні?
Якщо у хворого, що прийшов отримати укол на Андрія, на правій сідниці парне число дірок від голки, то наступного року будеш мати пару. Якщо ні, потрібно чекати наступного року.

Вийдеш заміж, чи ні?
Потрібно взяти 40 кругих білих таблеток і закинути у банку. Добре розкалатати і викинути на стіл. Якщо кількість таблеток, що випала лінією поділу догори, парна, то вийдеш наступного року заміж, якщ ні, сидітимеш ще в дівках.

Ім'я судженого.
Ввечері на Андрія вийди з маніпуляційної в коридор і гукни на дві сторони “НА УКОЛ!!!” У чоловіка, що першим вийде з палати, запитай ім'я. Так і буде називатися твій майбутній чоловік.

Хто мій суджений?
Потрібно у дві жмені набрати якнайбільше шприців. Потім викидати по одному і приповідати: “Санітар, лікар, завідувач” (можна вигадувати, що перше в голову впаде). На чому вкинеш осаннній шприц тим і буде твій суджений.

Чи будеш здорова?
Потрібно ввечері на Андрія зібрати показники термометрів у всіх чоловіків і вирахувати середню температуру. Якщо вирахувана тепература буде менше 37, то будеш здорова, якщо більше — рік буде хворобливим.

От яка творчість буває, коли лежиш місяць в лікані. :)

«Потрібно шість місяців, щоб організувати вибори, десять років, щоб встановити ринкову економіку, але ціла генерація для того, щоб створити Громадянське суспільство. Інакше, без Громадянського суспільства, немає демократії.»
(Ralf Dahrendorf)

У жовтні 1990 р. у Києві відбулася «Революції на граніті» – голодування-протест студентів проти радянської влади. Ця подія мала величезний резонанс серед громадськості в Україні та за кордоном і стала поштовхом для проголошення незалежності України.
«Революція на граніті» – це приклад існування громадянського суспільства

( Читати далі )

Текст не мій, посилання внизу

ВИВИХ, або Дуже слушне доповнення до другого тому Української Радянської Енциклопедії, десь отамечки поміж статтями «Вивихи суглобів» та «Вивіз капіталу»

ВИВИХ — (укр. фольк. новоутвор.) — республіканський молодіжний фестиваль вуличної культури.

Вперше відбувся у місті Львові наприкінці травня.

Приурочений до Дня визволення Африки і перших роковин Львівського Студентського Братства. Голова вище­згаданого Братства — Маркіян Іващишин — одночасно і директор фести­валю.

Фестиваль узаконено спеціальною постановою Львівської міськради.

Головний спонсор — львівське на­родне підприємство «Пластик» (до організації «Пласт» стосунку не має).

( Читати далі )

Ще одне з розряду життєвої філософії)) З того ж журналу "Ї"

Оксана Фiтель
Мозаїка

Людину, по суті, можна розглядати як барвисту мозаїку, складену з десятків-сотень вражень инших людей про неї. Враження взаємоскорочуються, як у математиці, зрівноважуються, як у фізиці, гіперболізуються, як у літературі, – i виходить така собі непересічна особистість, про яку кожен склав свою думку.

Ту ж людину можна розглядати i як сукупність її власних вражень про світ довкола i, зокрема, про инших людей. Що похмуріші враження, то менше світла променіє з очей. I навпаки.

Найбільше вражень, як на мене, нагромаджується у дитинстві. I не тому, що дітям ще нічим зайнятися, i вони практикують допитливість. Зовсім ні. У дітей дуже великі очі. Вони ще не навчилися хитро примружуватись i загравати підморгуванням. Вони жадібно вбирають світ своїми безмежними очиськами, намагаючись з допомогою дитячої логіки збагнути, що й до чого.

Нарешті враження осідають у пам’яті i починають перетворюватися у минуле. Враження з минулого за подієвістю може легко переважати найатракційніші події сучасности. А все тому, що нині немає часу на подив, на фіксацію небуденного явища. Усе довкола сприймається як належне. Саме тому нікому в голову не приходить сумувати за теперішнім. Завжди встигнеться. Нікуди воно не подінеться. Хіба, як уже також стане минулим, але не надто далеким. Та коли це ще буде!

Спогад про друга дитинства залишає в пам’яті значно глибший слід, ніж динамічні ряди твоїх сучасників. Не всіх, звісно. Але до більшості справді байдуже. Вони – ніби краєвиди, що пропливають за вікном авто-твоєї-сьогоднішньої-зайнятости. Ми без очевидних причин сумуємо за шкільними чи студентськими роками. А все тому, що вони видаються нам найкращими. А дідька! Ми ностальгуємо за собою – такими, якими були тоді. Бо теперішні ми – то вже не ми. Це суцільні «мушу», які випливають із купи соціальних ролей. Тими ролями ми обвішали себе, ніби маразматичні брежнєви старими орденами та медалями, i радіємо з їхнього дешевого блиску та брязкання. Насправді ми ностальгуємо за тими часточками себе справжніх, що ми їх залишили у своїх друзях. Сумуємо за власними відображеннями в їхніх очах, навіть, коли вважаємо себе, тодішніх, дещо наївними i безпечними. Ми ностальгуємо за тим, як ми тоді усміхалися i сприймали цей світ, адже, по суті, людину можна розглядати як барвисту мозаїку…

Написано у віці 23 років
www.ji.lviv.ua/n46texts/fitel.htm

Нарешті руки дійшли до журналу Ї, що вже близько року припадає пилюкою на моєму столі. «Культ молодости» 2007 р. Щось таке близьке і ностальгійне… Може, комусь теж буде цікаво почитати (і пригадати) дещо з тих часів ;)

Клумба

Епіграф: «Статус студента означає безліч прав й практично жодних обов’язків»
Народне

Ми всі вступали до університету, щоб вчитися. Перші лекції, семінари, наївні очі, списані конспекти – ми все ще сподівалися, що викладачі створені для того, щоб навчати…

Однак дуже скоро виявилось, що насправді все не так. Професура поспішала геть з лекції, полишаючи нас самих на себе. Ми плутали вулиці і університетські коридори, бо більшість з нас була типовими представниками маленьких сіл і містечок Галичини з невідомими для широкого загалу назвами. Простір Львова, витворений нашою уявою, множив реальні розміри міста, принаймні, на чотири. Ми почувалися невизначено і самотньо, ми були ніким цьому місту, воно ж для нас було всім. Переконані у месіанізмі Львова, яке хтось колись, невідомо (або відомо не нам) з яких причин обізвав культурною столицею, ми самотужки вчилися відрізняти готику від модерну, Грицька Чубая від Тараса, горілку від самогону, життя від навчання. З перемінним успіхом і останньою гривнею в кишені нам щастило…

Ми знаходили одне одного, здивовані й водночас щасливі від того, що ще хтось слухає «The Beatles» і «Мертвого Півня», «The Doors» і «Братів Гадюкіних», «Pink Floyd» і «Плач Єремії», з однаковим захопленням читає Ф. Кафку і Ю. Андруховича, Г. Маркеса і Т. Прохаська, Ф. Достоєвского і К. Москальця. Зустрівши самих себе, ми вже не боялись прогуляти 9 викладів з 10, писати анекдоти у рефератах-відробках (однаково, ніхто не читає), втратити репутацію, мамині передачі й відмінні бали…

Рівно об 11.05 год. нас можна було побачити такими, якими ми є… Себто такими, якими нас зробили статус студента Львівського національного університету імені Івана Франка і втеча від батьків… Рівно об 11.05 год. розпочиналась велика перерва в університеті. Зі змінною швидкістю, залежною від пунктуальності викладача, малі й великі, патлаті й skin-headed, чорні й барвисті ми виповзали на передуніверситетську клумбу. Ритуали вітання, сидіння, стояння… Наївне бажання належати до закритого середовища собі подібних, з вірою, що саме ти твориш те, що називається справжнім життям. Тут усі знали усіх за кольором черевиків, зачіскою, прізвиськом, родом занять, часто не по імені, але неодмінно в обличчя. Тут всім було байдуже до твоїх академічних здобутків, але якщо Ти не знав, хто такий Керуак чи Хендрікс, то щось з тобою було не так.

Абсолютна невимушеність й безмежна комфортність прямокутного конструкту з клумбою посередині. Як до біса приємно було лежати на чужому первісному суспільстві, своїй теорії перекладу, його історії Стародавнього Сходу у бозна чиїй куртці й дивитися на весняне чи осіннє небо, коли хтось поряд награвав на гітарі щось безмежно близьке й відоме. Як приємно було ковтати холодне пиво й зловтішно посміхатись вслід викладачу, який поспішав на лекцію, яку ти щойно вирішив прогуляти. Знати, що твій заклик піти звідси «у», «в» й «на» підтримає переважна більшість. З легкою ностальгією приходити сюди після літньої сесії, щоб знову відчути свою приналежність до духу, місця й народу, який населяв клумбу.

Треба було тільки перейти дорогу, цей відрізок простору «університет – клумба», щоб відчути себе кимсь на зразок Артюра Рембо – «вільним від будь-якої моралі», незалежним від умовностей університету й академізму.

Ми вірили, що ми можемо все, ми вірили, що всесвіт обертається навколо нас і музики, яку ми творили, картин, які ми малювали, віршів, які ми писали. Ми були переконані, що нам не загрожує рутина, буденність, робота з 9 до 18, швидке закінчення університету, нудний вечір, сіре завтра й відсутність когось, з ким можна піти на каву.

А потім ми стали дорослими… Хоч тоді ми сподівались, що дорослість – це те, що з нами буде точно не сьогодні.

Оксана Дудко
www.ji.lviv.ua/n46texts/dudko.htm

Вітаємо Солічку Потовську з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!!! Від всієї організації бажаємо здійснення мрій, планів, щоб вона завжди була така позитивна і приносила нам радість(своїми віршиками).Цьом тебе!

26 квітня 2010 року Студентське Братство Львівського національного університету імені Івана Франка вшановуватиме пам’ять жертв Чорнобильської трагедії, роздаючи перехожим львів’янам паперових журавликів.
У Китаї та Японії журавель вважається символом успіху і довгого життя. Друга світова війна надала йому ще одне значення. Після атомного бомбардування Хіросіми хвора на лейкемію дівчинка Садако Сасакі молилася про мир на землі. У лікарні вона складала журавликів. Лікар обіцяв, що коли вона зробить тисячу, то видужає. Садако встигла скласти 644 журавлики…
Проводячи паралелі між Хіросімою та Чорнобилем, організатори акції наголошують, що для ядерного вибуху немає переможців і переможених, правих і винуватих. Проблема ядерної безпеки залишається актуальною на міжнародному рівні досі.
«Склавши цю тисячу журавликів, ми зробили один, хоч і невеликий, крок до миру. Ми даруємо вам одного журавлика, щоб ви пам’ятали про Чорнобильську катастрофу та її жахливі наслідки. І водночас не втрачали віри, що ця паперова пташка стане початком здійснення вашої мрії» – зазначає координатор акції Мирослава Рудик.

Минулого року подібна акція відбулась у столиці: тоді ініціативні львівські студенти роздавали паперових журавликів киянам.

Акція розпочнеться 26 квітня о 17 год. на проспекті Свободи.

Cьогодні День Народження нашої сестрички Панасюк Марічки(Lapusik ) Вітаємо її і хочемо побажати, щоб у неї життя було позитивним і сповнене емоціями і незабутніми моментами! Сонечко нехай світить для неї кожного дня і щоб була здоровенька і радувала наш колектив!!!

ВІТАЄМО нашу сестричку Мартусю з Днем Народження!!!
Бажаємо міцного здоров'ячка, щастя, шаленого кохання, здійснення мрій, вірних друзів і щирих посмішок!!!)))

ВІТАЄМО Любомира Возняка з Днем народження!!)))
Бажаємо тобі успіху у всіх справах за які берешся, самореалізації, великого позитиву, здоров'я, щастя, хороших друзів!!!

Братчики і сестрички!
Ініціативна група з проведення літвечорів, вистав, вертепів і такого іншого продовжує креативити!!!
Зародилась ідея організувати у березні літературний вечір, присвячений Ліні Костенко. Сценарій, тобто вірші, готовий, потрібно ще підібрати музику і виконавців;)
Тому всіх, хто бажає читати/декламувати поезію Ліни Костенко запрошуємо на репетицію у п«ятницю, 12 березня о 19 год на Римлянина в офіс СБЛ.
ПС. ті, хто бере участь у „Примарі“, приходять також!

10 березня Львів відвідає голос гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк. Концерт присвячений виходу у світ першого сольного акустичного альбому Сергія «Сховане обличчя». Назва платівки не випадкова, оскільки нововидані пісні довго були в затінку «Тіні Сонця» і виконувалися лише в колі друзів.

Новий альбом – це лірика, в ньому немає гнівного, непримиренного, вільного духу Дикого Поля, притаманного звучанню гурту «Тінь Сонця». У цих піснях Сергій, як сам він про себе каже, «безмірно юний, наївно-мрійливий і закоханий».

Акустичний вечір відбудеться в офісі Студентського братства Львівської політехніки — вул. Глибока 12 (бічна С. Бандери — навпроти головного корпусу Політехніки). Початок о 19:00. Вхід — 15 грн.

Організатори просять приходити вчасно — кількість місць обмежена;))

12 березня, Хмільний дім Роберта Домса (вул. Клепарівська, 18)
Вартість: 40 грн. попередній продаж, 50 грн. в день концерту
Сайт: www.robertdoms.lviv.ua
Пошта: robert.doms@gmail.com
Телефон для довідок: +38(032) 242-25-94 +38(032) 242-25-93

Презентація нового альбому «Мамина юність».



( Читати далі )