“Але кожен по-своєму ми дійдем до Вифлеєму…”

Ще з дитинства зима в моїй уяві постає найказковішою порою року. Це час, коли очікуєш див і подарунків. Коли сам можеш творити дива, дарувати подарунки і радість іншим.
З погляду дорослих можна знайти досить просте пояснення: причиною передноворічного ажіотажу (а разом з ним і святкової атмосфери) є календар, адже саме взимку ми чекаємо в гості Св. Миколая, Новий рік, Різдво та інші “празники”, традиції святкування яких сягають глибини віків. Можливо, це навіть трохи дивно (диво!), що вони не загубилися в часі людської історії, не втратили своєї значущості у вирі повсякденного людського існування, а залишилися чи не найяскравішими календарними знаками-подіями в українській та світовій культурі навіть сьогодні (принаймні там, де я живу;).
Цікаво спостерігати, як давні традиції святкування набувають нових форм, вплітаються у сучасний контекст. І навпаки: як у щоденних “прозаїчних” ситуаціях знаходять свій вияв вічні питання людського буття. Саме Різдво Христове, а ще більше український вертеп яскраво репрезентують зв’язок вічного і минущого, божественного і людського, незвичайного і простого.

Оригінальну спробу такого поєднання здійснили учасники театру СБЛ “Наше Все” у виставі “В передчутті Різдва”.

( Читати далі )

Що таке "джем-сейшн" і з чим його їдять

Хтось вже, певно, чув, а хтось, може, й ні, про те, що влітку наші братчики і сестрички разом з учасниками театру «Наше Все» започаткували новий проект, чи то пак, творче збіговисько;) під назвою джем-сейшен. І от уже відбулося 5 чи 6 таких зустрічей, а в інформаційному просторі братства про них ні слуху ні духу — наче дійство тільки для втаємничених...))
Насправді було літо, а то ж пора відпочинку, мандрівок, і якось зовсім неохота сидіти за компом і вишукувати шось в неті, коли за вікном така погода, що вдома не всидиш!:) Та й самі джем-сейшени відбувалися нерегулярно, якось спонтанно, часом вдавалися, а часом перетворювалися у бардівські вечори… Та ось нарешті, як на мене, вони почали виокремлюватися у самостійне і навіть більш-менш стабільно повторюване, з певним складом учасників, дійство. Постало питання про їхню сутність, наповнення, коротше кажучи, зміст і форму проведення. Тому я вирішила трохи поритися в неті і окреслити принаймні загальні риси названого явища, бо, як видно з розмов, кожен з учасників вкладає у це поняття щось своє.
Не буду оригінальною і звернусь до вікіпедії ru.wikipedia.org/wiki/Джем-сейшн (спробую перекласти з російської, бо в українській слова джем-сейшн немає). З часом, можливо, вдасться роздобути щось цікавіше, то додам (або хтось знайде і додасть:). Отож…

Джем-сейшен (англ. Jam session — «джем-сесія», дослівно «приємне проведення часу») — термін на позначення спільної музичної сесії; музичне дійство, коли музиканти збираються і грають без особливих приготувань чи погодження або коли взяти інструмент і виступити може кожен з присутніх.
Зазвичай відбуваються при зустрічі на гастролях кількох музичних колективів, коли музиканти після концертів збираються разом пограти і поімпровізувати у вільному стилі. Таким чином вони знайомляться один з одним як професіонали, демонструючи свою майстерність.
Слово «джем» можна використовувати і на позначення будь-якої натхненної чи зімпровізованої частини музичного твору, особливо в рок або джаз-музиці. Джем-сейшени зазвичай організовуються для задоволення самих виконавців, а не для публічного виступу.
Походження слова джем (jam) у цьому контексті стосується 1920-х років. Згідно з Online Dictionary of Etymology термін з'явився близько 1929 року і означав «короткий, вільно імпровізований пасаж, виконаний всією групою». Джерело такого значення невідоме, але як і багато сучасних термінів, «джем» прийшов в англійську мову з джазу.
Джем-сейшени часто використовують для створення нового матеріалу, підбору відповідного аранжування чи просто для зустрічі та спільної практики. Джем-сейшени можуть базуватися на вже існуючих піснях і формах, узгодженій послідовності акордів чи партитурі, запропонованих учасниками, або можуть бути цілком імпровізованими і варіюватися від дуже вільних зібрань любителів до витончених сесій звукозапису, призначених для публічного випуску.

Книжкова криївка (пл. Ринок, 31, код 31)

УВАГА!!! Весняні знижки для студентів
З нагоди приходу теплої пори року Книжкова криївка пропонує всім студентам весняну знижку 10% на весь асортимент продукції.
Знижка надається лише при наявності дійсного студентського квитка.
Акція діє до 31 травня 2011 року.

Львівський Український книжковий клуб-книгарня на площі Ринок, 31 (Книжкова криївка) запрошує ознайомитися з постійно діючою (щодня, без вихідних, з 11:00 до 20.00) виставкою-продажем книг-легенд та новинок українського книговидання: «Формула сонця», «Пшениця без куколю», «Холодний Яр», «Українець і москвин», «Українсько Повстанська Армія», «Місія Бандери», «Велисова книга», «Жовтий князь», «Сад Гетсиманський», «Корона Данила Галицького», «Гетьман Іван Виговський», «Мафія і Україна», «Московство», «Звичаї українського народу», «Міфи України», «Святослав», «Володимир», «Сагайдачний», «Кобзар», «Феномин Степана Бандери», «Москалиця», «Солодка Даруся», «100 великих Українців», «100 великих чудес України», «100 великих загадок історії України», «100 знатних постатей і подій Козацької України», «Усі гетьмани України», «Українське козацтво. Мала енциклопедія», «Загадки козацьких характерників». Всього налічується понад 5 000 найменувань.
Також тут знайдете аудіо книги, океан українських фільмів та музики на різну тематику.

Книга- найкращий подарунок. Зробіть цей подарунок собі, друзям, знайомим.

У нас постійно у продажу є газети " За вільну Україну плюс", «Персонал плюс», «Сота Свободи», та ін.

Запрошуємо в гості:
м.Львів, пл. Ринок, 31 (код 31).
Телефонуйте:
270-97-16,
097-398-06-35,
095-537-95-89.

День Зачаття...

Сьогодні, 11 вересня, ДЕНЬ ЗАЧАТТЯ СТУДЕНТСЬКОГО БРАТСВА ЛНУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА.
Думаю у багатьох попереднє речення викличе посмішку. Але для повної картини, варто сказати, що зачали братство — 3 хлопаки :). За давніми переказами старших братчиків саме троє.

Нормальною мовою, це можна пояснити так: У 1996 році були подані документи на реєстрацію Громадської організації. І аж 28 травня 1997 року організацію зареєстрували.

Порахуйте скільки часу зайняло утворення організації СТУД.БРАТСВА ЛНУ? Саме 9 місяців)) Тому дата 11 вересня носить символічний характер – ЗАЧАТТЯ.
Звичайно організація діяла швидше, але склалося так, що документально засвідченні тільки ці дати.

Тому Вітаю усіх братчиків із ДНЕМ ЗАЧАТТЯ!!!!!!!!

Дещо про ВиВих і його стосунок до Братства ;))

Текст не мій, посилання внизу

ВИВИХ, або Дуже слушне доповнення до другого тому Української Радянської Енциклопедії, десь отамечки поміж статтями «Вивихи суглобів» та «Вивіз капіталу»

ВИВИХ — (укр. фольк. новоутвор.) — республіканський молодіжний фестиваль вуличної культури.

Вперше відбувся у місті Львові наприкінці травня.

Приурочений до Дня визволення Африки і перших роковин Львівського Студентського Братства. Голова вище­згаданого Братства — Маркіян Іващишин — одночасно і директор фести­валю.

Фестиваль узаконено спеціальною постановою Львівської міськради.

Головний спонсор — львівське на­родне підприємство «Пластик» (до організації «Пласт» стосунку не має).

( Читати далі )

Фотопроект Ігора Філатова «100сердець» | Виставка


1.07 – 31.07.2010

Кав’ярня-галерея “Штука”

З 1 по 31 липня у кав’ярні-галереї «ШТУКА» триватиме виставка-фотопроект Ігора Філатова «100 сердець».
Ігор Філатов: «У вирі повсякденного життя ми забуваємо про такі прості речі як Кохання, Любов та Дружба. Завдяки проекту пухнаста іграшка перетворюється на Символ, який об’єднує безліч людей різних інтересів, конфесій та світоглядів».
Особиста подяка автора за допомогу фотографу Борису Волошину, без якого цього проекту могло і не бути.

Довідка:
Офіційна Інтернет-сторінка Ігора Філатова – feel.lviv.ua
Офіційна Інтернет-сторінка проекту «100 сердець» – fotolviv.com

Мозаїка

Ще одне з розряду життєвої філософії)) З того ж журналу "Ї"

Оксана Фiтель
Мозаїка

Людину, по суті, можна розглядати як барвисту мозаїку, складену з десятків-сотень вражень инших людей про неї. Враження взаємоскорочуються, як у математиці, зрівноважуються, як у фізиці, гіперболізуються, як у літературі, – i виходить така собі непересічна особистість, про яку кожен склав свою думку.

Ту ж людину можна розглядати i як сукупність її власних вражень про світ довкола i, зокрема, про инших людей. Що похмуріші враження, то менше світла променіє з очей. I навпаки.

Найбільше вражень, як на мене, нагромаджується у дитинстві. I не тому, що дітям ще нічим зайнятися, i вони практикують допитливість. Зовсім ні. У дітей дуже великі очі. Вони ще не навчилися хитро примружуватись i загравати підморгуванням. Вони жадібно вбирають світ своїми безмежними очиськами, намагаючись з допомогою дитячої логіки збагнути, що й до чого.

Нарешті враження осідають у пам’яті i починають перетворюватися у минуле. Враження з минулого за подієвістю може легко переважати найатракційніші події сучасности. А все тому, що нині немає часу на подив, на фіксацію небуденного явища. Усе довкола сприймається як належне. Саме тому нікому в голову не приходить сумувати за теперішнім. Завжди встигнеться. Нікуди воно не подінеться. Хіба, як уже також стане минулим, але не надто далеким. Та коли це ще буде!

Спогад про друга дитинства залишає в пам’яті значно глибший слід, ніж динамічні ряди твоїх сучасників. Не всіх, звісно. Але до більшості справді байдуже. Вони – ніби краєвиди, що пропливають за вікном авто-твоєї-сьогоднішньої-зайнятости. Ми без очевидних причин сумуємо за шкільними чи студентськими роками. А все тому, що вони видаються нам найкращими. А дідька! Ми ностальгуємо за собою – такими, якими були тоді. Бо теперішні ми – то вже не ми. Це суцільні «мушу», які випливають із купи соціальних ролей. Тими ролями ми обвішали себе, ніби маразматичні брежнєви старими орденами та медалями, i радіємо з їхнього дешевого блиску та брязкання. Насправді ми ностальгуємо за тими часточками себе справжніх, що ми їх залишили у своїх друзях. Сумуємо за власними відображеннями в їхніх очах, навіть, коли вважаємо себе, тодішніх, дещо наївними i безпечними. Ми ностальгуємо за тим, як ми тоді усміхалися i сприймали цей світ, адже, по суті, людину можна розглядати як барвисту мозаїку…

Написано у віці 23 років
www.ji.lviv.ua/n46texts/fitel.htm

Клумба

Нарешті руки дійшли до журналу Ї, що вже близько року припадає пилюкою на моєму столі. «Культ молодости» 2007 р. Щось таке близьке і ностальгійне… Може, комусь теж буде цікаво почитати (і пригадати) дещо з тих часів ;)

Клумба

Епіграф: «Статус студента означає безліч прав й практично жодних обов’язків»
Народне

Ми всі вступали до університету, щоб вчитися. Перші лекції, семінари, наївні очі, списані конспекти – ми все ще сподівалися, що викладачі створені для того, щоб навчати…

Однак дуже скоро виявилось, що насправді все не так. Професура поспішала геть з лекції, полишаючи нас самих на себе. Ми плутали вулиці і університетські коридори, бо більшість з нас була типовими представниками маленьких сіл і містечок Галичини з невідомими для широкого загалу назвами. Простір Львова, витворений нашою уявою, множив реальні розміри міста, принаймні, на чотири. Ми почувалися невизначено і самотньо, ми були ніким цьому місту, воно ж для нас було всім. Переконані у месіанізмі Львова, яке хтось колись, невідомо (або відомо не нам) з яких причин обізвав культурною столицею, ми самотужки вчилися відрізняти готику від модерну, Грицька Чубая від Тараса, горілку від самогону, життя від навчання. З перемінним успіхом і останньою гривнею в кишені нам щастило…

Ми знаходили одне одного, здивовані й водночас щасливі від того, що ще хтось слухає «The Beatles» і «Мертвого Півня», «The Doors» і «Братів Гадюкіних», «Pink Floyd» і «Плач Єремії», з однаковим захопленням читає Ф. Кафку і Ю. Андруховича, Г. Маркеса і Т. Прохаська, Ф. Достоєвского і К. Москальця. Зустрівши самих себе, ми вже не боялись прогуляти 9 викладів з 10, писати анекдоти у рефератах-відробках (однаково, ніхто не читає), втратити репутацію, мамині передачі й відмінні бали…

Рівно об 11.05 год. нас можна було побачити такими, якими ми є… Себто такими, якими нас зробили статус студента Львівського національного університету імені Івана Франка і втеча від батьків… Рівно об 11.05 год. розпочиналась велика перерва в університеті. Зі змінною швидкістю, залежною від пунктуальності викладача, малі й великі, патлаті й skin-headed, чорні й барвисті ми виповзали на передуніверситетську клумбу. Ритуали вітання, сидіння, стояння… Наївне бажання належати до закритого середовища собі подібних, з вірою, що саме ти твориш те, що називається справжнім життям. Тут усі знали усіх за кольором черевиків, зачіскою, прізвиськом, родом занять, часто не по імені, але неодмінно в обличчя. Тут всім було байдуже до твоїх академічних здобутків, але якщо Ти не знав, хто такий Керуак чи Хендрікс, то щось з тобою було не так.

Абсолютна невимушеність й безмежна комфортність прямокутного конструкту з клумбою посередині. Як до біса приємно було лежати на чужому первісному суспільстві, своїй теорії перекладу, його історії Стародавнього Сходу у бозна чиїй куртці й дивитися на весняне чи осіннє небо, коли хтось поряд награвав на гітарі щось безмежно близьке й відоме. Як приємно було ковтати холодне пиво й зловтішно посміхатись вслід викладачу, який поспішав на лекцію, яку ти щойно вирішив прогуляти. Знати, що твій заклик піти звідси «у», «в» й «на» підтримає переважна більшість. З легкою ностальгією приходити сюди після літньої сесії, щоб знову відчути свою приналежність до духу, місця й народу, який населяв клумбу.

Треба було тільки перейти дорогу, цей відрізок простору «університет – клумба», щоб відчути себе кимсь на зразок Артюра Рембо – «вільним від будь-якої моралі», незалежним від умовностей університету й академізму.

Ми вірили, що ми можемо все, ми вірили, що всесвіт обертається навколо нас і музики, яку ми творили, картин, які ми малювали, віршів, які ми писали. Ми були переконані, що нам не загрожує рутина, буденність, робота з 9 до 18, швидке закінчення університету, нудний вечір, сіре завтра й відсутність когось, з ким можна піти на каву.

А потім ми стали дорослими… Хоч тоді ми сподівались, що дорослість – це те, що з нами буде точно не сьогодні.

Оксана Дудко
www.ji.lviv.ua/n46texts/dudko.htm

Театральний дебют

Братчики і сестрички та всі наші друзі і прихильники!

З великою приємністю запрошуємо Вас на виставу «Примара» — дебютне творіння театру СБЛ-СБУ «Наше ВСЬO», яку презентуватимемо в рамках ІІ туру фестивалю «Таланти Франкового Університету»!!!

Місце: Центр культури та дозвілля “ЛИС МИКИТА”
Адреса: вул. Університетська, 1 (головний корпус універу, у подвір’ї)
Час: 21 квітня 2010 року о 19-00

ПС. сподіваємося на гарячу підтримку ;))

Великі Великодні Гаївки

УВАГА!!!
Збір всіх братчиків для того щоб приєднатись до Великодніх гаївок відбудеться у неділю о 13:00 біля входу у Шевченківський гай!