Характерною рисою сучасної львівської ментальності залишається батярська дотепність та вміння пожартувати над ближнім. У словнику молоді це зветься „прикол“, а сучасний батяр відповідно – „приколіст“. Сучасні батярські „геци“ виколисувалися у надрах самодіяльності, більш культурними виявами студентського жарту були різноманітні пародії, переодягання, забави на традиційних святах: „Посвячення в студенти“, „Екватор“, „Андріївські вечорниці“, а також на студентських весіллях.Нарешті, „Студентське братство“, приклавши вухо до пульсу львівської вар’ятики, створило неймовірно альтернативний фестиваль „Вивих“, аналогів якому ще ніде не придумано.
Наприкінці 1980-поч. 1990 р.р. у Львові навіть діяло „Товариство Дурнів“, що об’єднувало „найкрутіших приколістів“. Полем їхньої діяльності було відродження національних традицій під кутом усеможливих жартів. Найбільш пам’ятним жартом „дурнів“ був великодній розпродаж „козацьких цукерок“ (сала в шоколаді) у Шевченківському гаю, який викликав веселий подив львів’ян.
Польський письменник Йозеф Віттлін у книжці „Мій Львів“ описав свої дитячі враження: „… Батяр, або солодкий вар’ятунцьо, або макабунда й андрус – це все одне і те ж. Може, від колишніх татарських бранців перейняли батяри нахил до волоцюжництва, хитрість і практичність – від вірменських та грецьких купців, гонор – від німецького міщанства, задерикуватість і саму назву свою – від мадярів, фантазію – від польської шляхти. А веселість, гумор, гультяйство, пісенність – від українців“.

Тодішній Львів фактично був поділений батярами на „райони“. Спеціальним ритуалом були ворогування і бійки. Усе ж найчастіше батяри билися з гімназистами й студентами, рідше – між собою. Найгрізнішими батярами вважалися личаківські, згідно з іншими свідченнями – мешканці приміських сіл – Сокільник і Снопкова, що відзначалися неабиякою фізичною силою (саме із цих сіл здебільшого вербувалися робітники на будову). Цікаво, що сокільницькі й снопківські батяри ходили „на розгони“ разом з дівчатами, що брали участь у бійках нарівні з хлопцями (також були дуже міцні). Хоч Студентське Братсво ні з ким не б"ється, але полюбляє проводиит час у чих районах: Личаківська, Кайзервальд, Клепарівська. А час проводить переважно як і старі батяри — співаючи. Дуже часто можна було побачити батярів музик, котрі розважали людей своїми веселими пісеньками, які несли відлуння по цілому Львову. На кожнім центровім ринку була своя „батярбенд". Співали ріжних пісень (і культурних, і вульгарних). Так само і нас частенько можна побачити з музичними інструментами у закутках старого міста з братськими пісьнями, до яких входять і батярські.
Так і батяри і братчики, щодо „погуляти" (випити, потанцювати), то вони завжди знаходили гроші, час та компанію. Дуже часто львівські кнайпи та каварні пахли духом та гамором батярів, а тепер духом братчиків що приходили розважитись та похизуватись перед своїми дівками. То були симпатичні львівські панянки незвичайної поведінки та відданости. В кнайпі, де сиділа компанія батярів, панувала весела атмосфера.