Ще з дитинства зима в моїй уяві постає найказковішою порою року. Це час, коли очікуєш див і подарунків. Коли сам можеш творити дива, дарувати подарунки і радість іншим.
З погляду дорослих можна знайти досить просте пояснення: причиною передноворічного ажіотажу (а разом з ним і святкової атмосфери) є календар, адже саме взимку ми чекаємо в гості Св. Миколая, Новий рік, Різдво та інші “празники”, традиції святкування яких сягають глибини віків. Можливо, це навіть трохи дивно (диво!), що вони не загубилися в часі людської історії, не втратили своєї значущості у вирі повсякденного людського існування, а залишилися чи не найяскравішими календарними знаками-подіями в українській та світовій культурі навіть сьогодні (принаймні там, де я живу;).
Цікаво спостерігати, як давні традиції святкування набувають нових форм, вплітаються у сучасний контекст. І навпаки: як у щоденних “прозаїчних” ситуаціях знаходять свій вияв вічні питання людського буття. Саме Різдво Христове, а ще більше український вертеп яскраво репрезентують зв’язок вічного і минущого, божественного і людського, незвичайного і простого.

Оригінальну спробу такого поєднання здійснили учасники театру СБЛ “Наше Все” у виставі “В передчутті Різдва”. Щоправда, автори трішки ускладнили розвиток дії, запропонувавши глядачам не два, а три (а то й більше) виміри буття: містичний філософський (умовно втілений в образах ангелів), сучасний людський (студенти, які організовують вертеп) і традиційний народний (вертепне дійство), які активно взаємодіють між собою. На тлі підготовки вертепу й очікування Різдва розгортаються стосунки Адама і Єви – звичайних хлопця і дівчини, чиї імена – зовсім невипадково – викликають у нашій свідомості образи прародичів з метою приховати очевидний зв’язок з Марією та Йосипом. Хоча діалог, який пара читає на репетиції (слова Марії та Йосипа з вертепу Сергія Жадана «Мері Крістмас, Джізус Крайст!»), наштовхує саме на таку асоціацію.

Це, власне, і є глибоко особистісне проживання/переживання різдвяної історії сучасною людиною тут і тепер. Можливо, трішки ідеалістично-зворушливе. Моментами занадто драматичне (у сцені сну Єви та спокус ангелів). Комусь видасться занадто глибоким для розуміння. Зрештою, це лише один з можливих варіантів інтерпретації ;)

Тепер повернемось до фактичної інформації. У виставі використано поезію Сергія Жадана (згаданий вже «Мері Крістмас, Джізус Крайст!» та інші вірші з «Цитатника») і Григорія Чубая (поема «Марія»), уривки із прози Галини Пагутяк і сцени традиційного українського вертепу. Ідея постановки, режисура та сценічне втілення належать Надії Іванців. Розробкою костюмів та декорацій, якими слугували розвішені на сцені білі кульки з ниток і клею, займалась Катерина Хома, їй допомагали інші учасники театру. Музику до вистави підібрав і виконав наживо учасник гурту “3V1” Василь Карвацький. Гра на бас-гітарі та флейті (Іринка Вергола на виступі у ЦКД ЛНУ ім. І. Франка) супроводжувала містичні сцени, натомість у вертепному дійстві використовували акустичну гітару, що підкреслювало контраст між різними вимірами-світами. Водночас музика, як і поезія, що пробивалася у сценах людського життя, підсилювала взаємодію світів, перехід з одного виміру в інший.
Виставу показували двічі: 23 грудня 2011 р. у Центрі культури та дозвілля ЛНУ ім. І. Франка і 17 січня 2012 р. у Музеї Ідей. Кожен виступ потребував значної підготовки, навіть переробки певних сцен, адже різниця між залами та їхніми можливостями очевидна. У ЦКД використовували загальне театральне освітлення, в Музеї Ідей проектували відео.
Звичайно, не все вийшло так, як планувалося, не все з задуманого вдалося реалізувати. Але те, що ідею, яка визрівала майже рік, учасники театру таки зуміли втілити і що вона знайшла свого глядача, дає сили і натхнення працювати далі. Щось змінювати і розвиватися. Рухатися вперед.)

ПС. Велика подяка всім організаторам і учасникам дійства: Надії Іванців, Василю Карвацькому, Мар’янові Беньку, Ірині Верголі, Василеві Гукалюку, Юлі Кузицькій, Богдану Ляльці, Андрію Нозі, Соломії Потовській, Борисові Пошиваку, Мирославі Рудик, Соломії Савицькій, Юркові Семашку, Юлі Скорубській, Катерині Хомі, Роману (режисеру-звіздарю) та всім-всім, хто нам допомагав і підтримував (якщо когось забула, допишіть в коментах і я додам ;)